Роздуми про життя

Як чудово, що у світі є люди, які мають талант передати словами те, що відчувають інші. Нещодавно прочитала книгу М.Дочинця "Світован. Штудії під небесним шатром". Мені здається, що цей твір можна розібрати на окремі цитати, кожна з яких має глибокий смисл.
"Не думаймо про тягар життя, думаймо як плисти. Риба не думає про надійність плавників і міхура. Риба пливе. Бо їй належить плисти. А нам - провадити життя у трудах і радощах.. Хто збагнув вагу життя, ціну радості, той смакує кожну мить, кожну дрібничку. Коли зіллєшся з сим світом, то зрозумієш, що ти завжди був і будеш на віки-вічні. Як і сей світ. Ти навчишся не спішити, радіти кожній хвилі проживання, як проникливій молитві, як любощам, як ковткові доброго вина, як солодким снам.. І сі хвилі будуть дедалі продовжуватися, гуснути, вливатися повнотою радості в серце. І ти зрозумієш, що вони непроминущі. Вони в тобі, а ти в них. У сьому наша вічність, невмирущість нашої душі...

Довіряй тому, що  стається з тобою, а не тому, що станеться. Думай про те, що хочеш мати, а не про те, чого не хочеш. Се зберігає і множить сили. Наша доля в Бога на колінах. Немає в Нього нічого ліпшого за наше мізерне життя"

Роздуми на самоті

"Ми не птиці. Ми люди. Народжуємося з криком. Помираємо зі стогоном. Тому жити залишається нам зі сміхом, з радістю" (М. Дочинець "Світован")

Притчі на щодень

Є багато гарних притч, які можна використовувати на уроках, при підготовці виховних годин. Однією із таких невеликих історій є "Морські зірки"  Б.Ферреро

На морі лютувала страшна буря.Сильні пориви холодного вітру, здавалося, прошивали воду і вона підносилася догори велетенським хвилями, що падали на пляж, немов удари ковальського молота. І кожна хвиля на десятки метрів викидала раків, молюсків та інших морських мешканців. Здавалося, немовби морське дно проорювали гігантські сталеві лемеші.
Та ось буря стихла - так само раптово, як почалася. Море заспокоїлося і повернулося до звичного стану. Однак пляж тепер суціль укривало болото, у якому звивалися тисячі морських зірок, викинених із води. І було їх стільки, що берег здавався рожевим.

Це явище привернуло увагу багатьох людей з цілого узбережжя. Приїхали навіть знімальні групи, аби сфільмувати незвичну картину.

Морські зірки вже майже не рухались. Вони вмирали.

Серед гурми люду, тримаючись за батькову руку, стояв один хлопчина. Сумними очима він вдивлявся у маленьких зірочок. Усі на них дивилися, але нічого не робили.

Раптом дитина відпустила руку батька, зняла черевич­ки і шкарпетки і кинулася на берег. Хлопчина нахилився, підібрав маленькими рученятами три зірки, побіг до води, випустив їх, швидко повернувся назад і знову зробив так само.

З-за цементової балюстради з’явився якийсь чоловік і вигукнув: «Що ти робиш, дитино?»

«Повертаю до води морських зірочок. Бо на березі вони всі загинуть», - відповів хлопчик.

«Але тут тисячі морських зірок! Ти не зможеш поря­тувати їх усіх! їх надто багато! - правив своєї чоловік. - І така сама картина на тисячах інших пляжів уздовж узбе­режжя! Ти не зможеш нічого змінити!»

Хлопчик нахилився, щоб підняти ще одну зірку, і, вкидаючи її до води, вимовив: «А проте я змінив, для оцієї зі­рочки!»

Чоловік якусь хвилю мовчав, а потому нахилився, роз­зувся, зняв шкарпетки і рушив на берег. Він узявся збирати зірочок і відносити їх до моря. Далі до них приєдналися ще дві дівчини. Тепер уже четверо людей рятувало морських зірочок. За кілька хвилин їх стало п’ятдесят, потому сто, двісті, тисяча осіб допомагали морським зіркам.

І так було порятовано всіх зірок.

Щоб перемінити світ, досить аби хтось один, навіть малий, здобувся на відвагу почати.