Притчі на щодень

Про двох вовків

  Колись давно старий індіанець відкрив своєму онуку одну життєву істину. 

  — У кожній людині йде боротьба, дуже схожа на боротьбу двох вовків. Один вовк представляє зло — заздрість, ревнощі, жаль, егоїзм, амбіції, брехня... Інший вовк представляє добро — мир, любов, надію, істину, доброту, вірність... 

  Маленький індіанець, якого до глибини душі зачепили слова діда, на кілька митей задумався, а потім запитав: 

  — А який вовк наприкінці перемагає? 

  Старий індіанець ледь помітно посміхнувся і відповів: 

  — Завжди перемагає той вовк, якого ти годуєш.

Притча "Про олівець"

Перш ніж покласти олівець у коробку, майстер відклав його убік.
- Є п'ять речей, які ти повинен знати, - сказав він олівцеві, - перш ніж я відправлю тебе в світ. Завжди пам'ятай про них і ніколи не забувай, і тоді ти станеш найкращим олівцем, який тільки може бути.
Перша: ти зможеш зробити багато великих речей, але лише в тому випадку, якщо ти дозволиш Комусь тримати тебе у Своїй руці.

Друга: ти будеш переживати хворобливе обточування час від часу, але це буде необхідним, щоб стати найкращим олівцем.
Третя: ти будеш здатний виправляти помилки, які ти робиш.
Четверта: твоя найбільш важлива частина буде завжди знаходитися всередині тебе.
І п'ята: на якій би поверхні тебе не використовували, ти завжди повинен залишити свій слід. Незалежно від твого стану, ти повинен продовжувати писати.

Олівець зрозумів і пообіцяв пам'ятати про це. Він був поміщений у коробку з покликанням у серці.


Вміння водлодіти собою - одне з найбільш бажаних вмінь. На жаль, ми дуже часто не вміємо стримувати власних емоцій, говоримо образливі слова іншим людям. Притча "Цвяхи" дуже гарно пояснює, якою є шкода від необдуманих слів.

Притча "Цвяхи"

В одній родині ріс хлопець, він був молодий, гарячкуватий і нестриманий, грубіянив людям, які його оточували, навмисно кривдив їх....
Одного разу батько дав йому торбинку цвяхів і наказав, щоб той забивав цвях у паркан щоразу, коли не стримає свого гніву.
У перші кілька днів син забивав цвяхи десятками.
Незабаром він навчився стримувати свій гнів, і з кожним днем кількість цвяхів, забитих у паркан, зменшувалась. Він зрозумів, як свій гнів можна контролювати, й почав ним керувати. І це здалось йому легшим, ніж забивати цвяхи.
Нарешті прийшов день, коли син жодного разу нікого не скривдив і не забив жодного цвяха. Син радісно розповів про це батькові. На це батько сказав, що за кожний день, коли син не заб'є жодного цвяха, або за кожне прощення образ він може витягти один цвях.
Поступово, іноді зриваючи і забиваючи нові цвяхи, син витягав цвяхи з паркану. Забитих цвяхів ставало все менше. І ось настав день, коли він витяг останнього забитого цвяха. Син задоволено сповістив про це батька. Батько підвів сина до паркану й сказав:
- Ти непогано впорався, але бачиш,скільки залишилось дірок від цвяхів? Паркан уже ніколи не буде таким, як колись. Коли кажеш людині що-небудь зле, у неї залишається такий самий шрам, як і ці дірки. І не важливо, скільки разів ти після того вибачаєшся - шрам не зникає. Рана словесна так само завдає болю і залишає слід, як і фізична.

Є багато гарних притч, які можна використовувати на уроках, при підготовці виховних годин. Однією із таких невеликих історій є "Морські зірки"  Б.Ферреро

На морі лютувала страшна буря.Сильні пориви холодного вітру, здавалося, прошивали воду і вона підносилася догори велетенським хвилями, що падали на пляж, немов удари ковальського молота. І кожна хвиля на десятки метрів викидала раків, молюсків та інших морських мешканців. Здавалося, немовби морське дно проорювали гігантські сталеві лемеші.
Та ось буря стихла - так само раптово, як почалася. Море заспокоїлося і повернулося до звичного стану. Однак пляж тепер суціль укривало болото, у якому звивалися тисячі морських зірок, викинених із води. І було їх стільки, що берег здавався рожевим.

Це явище привернуло увагу багатьох людей з цілого узбережжя. Приїхали навіть знімальні групи, аби сфільмувати незвичну картину.

Морські зірки вже майже не рухались. Вони вмирали.

Серед гурми люду, тримаючись за батькову руку, стояв один хлопчина. Сумними очима він вдивлявся у маленьких зірочок. Усі на них дивилися, але нічого не робили.

Раптом дитина відпустила руку батька, зняла черевич­ки і шкарпетки і кинулася на берег. Хлопчина нахилився, підібрав маленькими рученятами три зірки, побіг до води, випустив їх, швидко повернувся назад і знову зробив так само.

З-за цементової балюстради з’явився якийсь чоловік і вигукнув: «Що ти робиш, дитино?»

«Повертаю до води морських зірочок. Бо на березі вони всі загинуть», - відповів хлопчик.

«Але тут тисячі морських зірок! Ти не зможеш поря­тувати їх усіх! їх надто багато! - правив своєї чоловік. - І така сама картина на тисячах інших пляжів уздовж узбе­режжя! Ти не зможеш нічого змінити!»

Хлопчик нахилився, щоб підняти ще одну зірку, і, вкидаючи її до води, вимовив: «А проте я змінив, для оцієї зі­рочки!»

Чоловік якусь хвилю мовчав, а потому нахилився, роз­зувся, зняв шкарпетки і рушив на берег. Він узявся збирати зірочок і відносити їх до моря. Далі до них приєдналися ще дві дівчини. Тепер уже четверо людей рятувало морських зірочок. За кілька хвилин їх стало п’ятдесят, потому сто, двісті, тисяча осіб допомагали морським зіркам.

І так було порятовано всіх зірок.

Щоб перемінити світ, досить аби хтось один, навіть малий, здобувся на відвагу почати.