Зміни на краще

Напередодні Нового року так хочеться вірити у зміни на краще. А якщо замислитись: що ж таке ці зміни на краще?

Притча про зміни

Якось приходить до батька молода дівчина і каже:

— Тату, я втомилася, у мене таке важке життя, такі труднощі і проблеми, я весь час пливу проти течії, у мене немає більше сил… Що мені робити?

Батько замість відповіді поставив на вогонь 3 однакових каструлі з водою. В одну кинув моркву, в іншу поклав яйце, а в третю насипав кави. Через деякий час він вийняв з води моркву і яйце і налив у чашку каву з 3-ї каструлі.

— Що змінилося? — Запитав він свою дочку.

— Яйце і морква зварилися, а кава розчинилася у воді — відповіла вона.

— Ні, доню, це лише поверхневий погляд на речі. Подивися: тверда морква, побувавши в окропі, стала м’якою і податливою. Крихке і рідке яйце стало твердим. Зовні вони не змінилися, вони лише змінили свою структуру під впливом однакових несприятливих обставин — окропу. Так і люди — сильні зовні можуть розклеїтися і стати слабкими там, де крихкі і ніжні лише тверднуть і міцніють…

— А кава? — Запитала дочка.

— О! Це найцікавіше! Кава повністю розчинилася в новому ворожому середовищі і змінила його, перетворивши окріп у чудовий ароматний напій.

Є особливі люди, які не змінюються в силу обставин — вони змінюють самі обставини і перетворюють їх на щось нове і прекрасне, отримуючи користь і знання із ситуації.

ДЗВІНОК ВІД БОГА...

Як часто в житті нам необхідно відчувати підтримку. Притча "Дзвінок від Бога" нам ще раз підтверджує, що ми інколи не залишаємось на самоті із своїми проблемами..

Одного разу в суботу, перед тим, як йти додому, священик вирішив зателефонувати своїй дружині. Було вже майже 10 вечора, але дружина не брала трубку. Чоловік довго чекав, але дружина так і не підійшла до телефону. Через деякий час він знову набрав домашній номер, і дружина відразу ж відповіла. Священик запитав, чому дружина так довго не піднімала трубку, коли він дзвонив перший раз, але вона відповіла, що ніякого дзвінка раніше не було.

Цей випадок був би забутий, якби в понеділок у церкві в кабінеті священика не пролунав телефонний дзвінок. Той, хто дзвонив чоловік, говорив про якийсь дзвінок з цього номера в суботу ввечері. Священик довго не міг зрозуміти, про що йде мова. Тоді чоловік сказав:
– Телефон дзвонив і дзвонив, а я не відповідав...
Священик, згадавши що сталося з ним, вибачився за те, що потурбував цього чоловіка, пояснивши, що хотів подзвонити додому, але, мабуть, набрав невірний номер. Тоді чоловік сказав:
– Дозвольте мені розповісти, що тоді сталося. Бачите, у суботу ввечері я зібрався покінчити з життям. І перед тим, як зробити намічене, я звернувся до Бога, сказавши, що якщо Він є, якщо Він чує мене і якщо Він не хоче, щоб я це зробив, то нехай подасть мені знак. І якраз у цей момент у мене задзвонив телефон. Я підійшов до апарата і побачив на табло напис: «Господь Всемогутній ...» (Almighty God). Я дивився на телефон і не смів підняти трубку.

Церква, в якій служив священик, називалася Оселя Господа Всемогутнього (Almighty God Tabernacle).

Досить часто і в нашому житті, якщо ми надумаємо вчинити гріх, то Господь всіма силами обсавин старається відвести нас від цього гріха, але якщо ми вперто продовжуємо рухатись в напрямку гріха, то Господь уступає нашій вільній волі.

Ще раз про переваги і недоліки...Як навчитись позитивно мислити

Одного разу вчитель показав своїм учням аркуш чистого паперу, в середині якого була чорна крапка.
- Що ви тут бачите? — Запитав вчитель.
- Крапку, — відповів один.
- Чорну крапку, — підтвердив інший.
- Жирну чорну крапку, — відповів третій.
І тоді їх улюблений учитель сів у куток і заплакав.
- Скажи нам, чому ти плачеш? — Здивувалися учні.
- Я плачу тому, що всі мої учні побачили тільки маленьку чорну крапку і ніхто з них не помітив чистого білого аркуша…
Як часто ми судимо про людину тільки за її маленькими недоліками, забуваючи про переваги, як часто критикуємо себе за щось, що не сприймаємо в собі, забуваючи про свої цінності та хороші сторони…

Роздуми про життя

Як чудово, що у світі є люди, які мають талант передати словами те, що відчувають інші. Нещодавно прочитала книгу М.Дочинця "Світован. Штудії під небесним шатром". Мені здається, що цей твір можна розібрати на окремі цитати, кожна з яких має глибокий смисл.
"Не думаймо про тягар життя, думаймо як плисти. Риба не думає про надійність плавників і міхура. Риба пливе. Бо їй належить плисти. А нам - провадити життя у трудах і радощах.. Хто збагнув вагу життя, ціну радості, той смакує кожну мить, кожну дрібничку. Коли зіллєшся з сим світом, то зрозумієш, що ти завжди був і будеш на віки-вічні. Як і сей світ. Ти навчишся не спішити, радіти кожній хвилі проживання, як проникливій молитві, як любощам, як ковткові доброго вина, як солодким снам.. І сі хвилі будуть дедалі продовжуватися, гуснути, вливатися повнотою радості в серце. І ти зрозумієш, що вони непроминущі. Вони в тобі, а ти в них. У сьому наша вічність, невмирущість нашої душі...

Довіряй тому, що  стається з тобою, а не тому, що станеться. Думай про те, що хочеш мати, а не про те, чого не хочеш. Се зберігає і множить сили. Наша доля в Бога на колінах. Немає в Нього нічого ліпшого за наше мізерне життя"

Роздуми на самоті

"Ми не птиці. Ми люди. Народжуємося з криком. Помираємо зі стогоном. Тому жити залишається нам зі сміхом, з радістю" (М. Дочинець "Світован")

Притчі на щодень

Є багато гарних притч, які можна використовувати на уроках, при підготовці виховних годин. Однією із таких невеликих історій є "Морські зірки"  Б.Ферреро

На морі лютувала страшна буря.Сильні пориви холодного вітру, здавалося, прошивали воду і вона підносилася догори велетенським хвилями, що падали на пляж, немов удари ковальського молота. І кожна хвиля на десятки метрів викидала раків, молюсків та інших морських мешканців. Здавалося, немовби морське дно проорювали гігантські сталеві лемеші.
Та ось буря стихла - так само раптово, як почалася. Море заспокоїлося і повернулося до звичного стану. Однак пляж тепер суціль укривало болото, у якому звивалися тисячі морських зірок, викинених із води. І було їх стільки, що берег здавався рожевим.

Це явище привернуло увагу багатьох людей з цілого узбережжя. Приїхали навіть знімальні групи, аби сфільмувати незвичну картину.

Морські зірки вже майже не рухались. Вони вмирали.

Серед гурми люду, тримаючись за батькову руку, стояв один хлопчина. Сумними очима він вдивлявся у маленьких зірочок. Усі на них дивилися, але нічого не робили.

Раптом дитина відпустила руку батька, зняла черевич­ки і шкарпетки і кинулася на берег. Хлопчина нахилився, підібрав маленькими рученятами три зірки, побіг до води, випустив їх, швидко повернувся назад і знову зробив так само.

З-за цементової балюстради з’явився якийсь чоловік і вигукнув: «Що ти робиш, дитино?»

«Повертаю до води морських зірочок. Бо на березі вони всі загинуть», - відповів хлопчик.

«Але тут тисячі морських зірок! Ти не зможеш поря­тувати їх усіх! їх надто багато! - правив своєї чоловік. - І така сама картина на тисячах інших пляжів уздовж узбе­режжя! Ти не зможеш нічого змінити!»

Хлопчик нахилився, щоб підняти ще одну зірку, і, вкидаючи її до води, вимовив: «А проте я змінив, для оцієї зі­рочки!»

Чоловік якусь хвилю мовчав, а потому нахилився, роз­зувся, зняв шкарпетки і рушив на берег. Він узявся збирати зірочок і відносити їх до моря. Далі до них приєдналися ще дві дівчини. Тепер уже четверо людей рятувало морських зірочок. За кілька хвилин їх стало п’ятдесят, потому сто, двісті, тисяча осіб допомагали морським зіркам.

І так було порятовано всіх зірок.

Щоб перемінити світ, досить аби хтось один, навіть малий, здобувся на відвагу почати.